16 вересня цього року набуває чинності закон «Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції». Ним запроваджуються реальні механізми контролю за якістю продукції та відповідальності за порушення.

Олександр Захарчук, завідувач відділу Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», наводить такі дані:

«У неофіційному або «тіньовому» обігу, згідно з оцінками науковців Інституту аграрної економіки, були приблизно половина генномодифікованої сої, близько 10 % ГМ-ріпаку та менше 1 % ГМ-кукурудзи. При цьому частка ГМ-сої в Україні стрімко знижується. Нині деякі експерти оцінюють її навіть у 25% від усього соєвого ринку. Але точних державних статистичних даних щодо часток вирощування саме ГМ-сої та не ГМ-сої немає».

Набуття чинності новим законом означає перехід України до значно більш жорсткого й формалізованого контролю за обігом ГМО, а в практичному сенсі – закріплення вже наявної тенденції до витіснення незареєстрованого ГМ-насіння з ринку. Так вважає завідувач відділу Інституту аграрної економіки, член-кореспондент НААН Олександр Захарчук.

«Урядові ініціативи зосереджені на походженні, простежуваності та експорті. Для тієї ж сої запроваджуються правила підтвердження походження й часові рамки для вивезення продукції, але не загальна заборона обігу. Водночас слід пам’ятати, що в Україні промислове вирощування жодної ГМ-культури офіційно не дозволене!!!» – наголошує фахівець.

Завідувач відділу Інституту аграрної економіки Олександр Захарчук констатує, що не ГМО-соя стала комерційно більш привабливою, зокрема через попит із ЄС.

«За ринковими оцінками, фермери вже поступово відмовляються від ГМ-сої. Для посівної це означає кілька практичних наслідків. По-перше, господарства, які раніше використовували ГМ-сою, змушені або перейти на сертифіковане не ГМ-насіння, або працювати в сірій зоні з підвищеним ризиком контролю. По-друге, для великих виробників зростає потреба в окремих логістичних потоках, зберіганні й документуванні, щоб не змішувати різні партії сої. По-третє, на ринку виник додатковий стимул сіяти сою не як дешеву кормову сировину без підтвердженого походження, а «під експорт» – як не ГМ-продукт», – зазначає фахівець.

Джерело: Комерсант Український